Він залишив нащадкам пам’ять про минуле Русі, але його власне життя було передусім шляхом молитви та служіння Богові. Сьогодні Свята Церква вшановує пам’ять преподобного Нестора Літописця, ченця Києво-Печерської обителі, чиє ім’я назавжди пов’язане з історією нашого народу.
Преподобний Нестор народився в Києві в 50-х роках XI століття. Ще сімнадцятирічним юнаком він прийшов до Києво-Печерського монастиря, де духовно зростав під проводом преподобного Феодосія. Після смерті свого наставника Нестор прийняв чернечий постриг від ігумена Стефана, а згодом був висвячений на ієродиякона. Своє життя він присвятив молитві, послуху та праці в обителі.
Особливе місце в житті преподобного посідала праця літописця. Його ім’я традиційно пов’язують із «Повістю минулих літ», яка зберегла розповідь про початки Русі та події її історії. Нестор також укладав житія святих, зокрема князів Бориса і Гліба, та писав про перших подвижників Києво-Печерської обителі.
Преподобний Нестор відійшов до Господа близько 1114 року, залишивши після себе духовну й історичну спадщину, яка пережила століття.

Серед життєвих випробувань перед кожною людиною постає чимало запитань, на які не завжди вдається знайти відповіді. Часом навіть тоді, коли прагнемо зробити добро, зустрічаємо нерозуміння, осуд чи несправедливість. І тоді найважче не саме випробування, а вибір, який постає перед нами: чи залишимося ми вірними добру, чи дозволимо чужому злу змінити наше серце? Адже чинити добро легко тоді, коли воно приносить радість і вдячність, але значно важче, коли за нього доводиться терпіти. Сьогодні Свята Церква вшановує пам’ять святого великомученика Димитрія Солунського, який своїм життям засвідчив, що вірність Христові виявляється саме тоді, коли за неї доводиться платити найдорожчу ціну.
Святий великомученик Димитрій жив у місті Солуні та був сином римського проконсула. Його батьки виховали його в християнській вірі. Після смерті батька імператор Максиміан призначив Димитрія правителем Солунської області, наказавши йому також переслідувати християн. Проте святий не лише відмовився зректися власної віри, а й відкрито проповідував Христа та навертав людей до християнства. Розуміючи небезпеку, яка на нього чекала, він роздав своє майно бідним і приготувався до випробування молитвою.

У житті кожної людини є багато слів, які вона чує, але далеко не всі залишають слід у її серці. Так само і зі Словом Божим: можна слухати Євангеліє, знати Христові заповіді, розуміти, чого навчає Господь, але чи завжди це змінює наше життя? Бог дарував людині свободу волі й не примушує її приймати Його Слово. Проте саме від того, як ми його приймаємо, залежить, чи принесе воно плід у нашому житті. Про це нагадує нам сьогоднішнє недільне Євангеліє, у якому Господь розповідає притчу про сіяча.
Сіяч вийшов сіяти зерно, і воно падало на різну землю. Одне впало при дорозі, інше на кам’янистий ґрунт, ще інше поміж терня, а деяке на добру землю. Зерно було одним і тим самим, але плоди виявилися різними. Добрий господар дбає про землю, готує її до посіву, щоб отримати рясний урожай. Так і Господь ніколи не залишав людину без Свого піклування. Упродовж старозавітної історії Він промовляв до людей через патріархів, суддів і пророків, готуючи людство до приходу Спасителя. І нарешті Сам прийшов у світ, щоб принести людям Своє Слово.

Пам’ять. Це те, що залишається з нами впродовж життя про людей, з якими ми спілкувалися, ділили радісні моменти й знаходили підтримку у скорботах. У кожного є ті, кого вже немає поруч, але чиї слова, вчинки й любов назавжди залишилися в нашому серці. Це наші рідні, близькі, друзі, люди, які виховували нас, навчали й допомагали ставати тими, ким ми є сьогодні. І хоча земне життя людини має свій кінець, любов до неї не зникає. Сьогодні, у Димитрівську поминальну суботу, Свята Церква підносить молитви за всіх, хто відійшов у вічність.
Ми вже не можемо зустріти їх, почути їхній голос чи розповісти про те, що відбувається в нашому житті. Але можемо звертатися до Господа з молитвою за їхні душі, просити Його простити їм гріхи, упокоїти їх і сподобити Царства Небесного. Наша любов до тих, хто відійшов, продовжує жити в пам’яті та молитві за них.
Ми не знаємо всього, що відбувається з людиною після смерті, але віримо в милосердя Боже й довіряємо Йому тих, кого любимо. Воскресінням Христовим смерть переможена, і тому наша надія не закінчується перед обличчям смерті. Ми молимося за померлих, просячи Господа явити їм Свою милість, адже саме до Нього звертаємося з надією на життя вічне.