16 серпня 2026 року, у Неділю 11-ту після П’ятдесятниці, у Свято-Георгіївському храмі м. Житомира була звершена Божественна Літургія святого Іоана Золотоустого.
Богослужіння очолив настоятель храму протоієрей Павло Ядчишин у співслужінні клірика Житомирсько-Овруцької єпархії ієрея Максима Роговця.
Детальніше...
Царство Небесне не будується на людському розрахунку. Воно відкривається там, де людина вчиться бачити не лише те, що винні їй, а й те, що сама отримує від Бога. У сьогоднішній недільній Євангелії Христос розповідає притчу про царя, який захотів зробити розрахунок зі своїми рабами. Один із них був винен йому надзвичайно багато і не мав чим повернути борг. Цар наказав продати його, його дружину, дітей та все майно. Але раб упав перед ним і почав просити про милість. Цар змилосердився над ним і простив йому весь борг.Після такого прощення, здавалося б, раб мав би зовсім по-іншому подивитися на інших. Але, вийшовши від царя, він зустрів іншого раба, який був винен йому значно менше. Той також просив про милість, але раб не захотів його простити. Він схопив його і вимагав повернути борг. Коли цар дізнався про це, то покликав його і нагадав про те, що сам щойно отримав. У цій притчі дуже легко побачити себе. Ми приходимо до Бога зі своїми гріхами, просимо прощення і хочемо, щоб Господь був до нас милосердним. Але коли справа доходить до інших людей, нам буває набагато важче проявити таку саму милість. Ми пам’ятаємо образи, слова і вчинки, які нас зачепили, можемо роками тримати їх у собі, але водночас не завжди хочемо побачити власні провини. Можливо, саме тут найсильніше проявляється людський егоїзм. Ми дивимося на світ через себе: свій біль відчуваємо особливо сильно, свою образу вважаємо виправданою, а чужу провину бачимо набагато чіткіше за власну. Нам здається, що нам винні більше, ніж ми винні іншим. І через це навіть отримане прощення не завжди робить нас милосерднішими. Борг між царем і рабом у цій притчі стає образом нашого життя перед Богом. Ми маємо перед Ним те, чого самі не можемо повернути. Але Господь не дивиться на людину лише через її провини. Він милує і прощає. Проблема починається тоді, коли людина, отримавши цю милість, продовжує дивитися на інших лише через їхні борги перед нею. Тому Христос говорить не тільки про прощення іншого. Він показує, наскільки сильно наше ставлення до ближнього залежить від того, чи усвідомлюємо ми самі, ким є перед Богом. Бо коли людина пам’ятає лише про те, що їй винні, вона поступово перестає бачити те, що отримала сама. Царство Небесне відкривається нам через Воскреслого Христа, а не через людський розрахунок із Богом. І тому в цій притчі важливо побачити не тільки величину боргу раба, а передусім милість царя. Раб отримав те, чого не міг заслужити, але, зіткнувшись із чужим боргом, знову поставив власне «я» вище за милість, яку сам щойно отримав.
Сьогодні у дивному Успінні Пресвята Богородиця підноситься до небес. Та Її Успіння не стало прощанням із людством. Та, яка свого часу прийняла у свої обійми Бога, сьогодні сама приймається Богом у Його обійми. Матір Божа, яка породила Сина Божого, не залишила людей, але й після свого Успіння продовжує бути нашою Заступницею та молитися за всіх перед престолом Божим. За три дні до свого Успіння Архангел Гавриїл знову відвідав Пресвяту Діву з вісткою від Бога. Колись він приніс Їй звістку про народження Спасителя, а тепер сповістив про Її близьку зустріч із Ним. Колись Богородиця прийняла у свої обійми Бога всіх, а тепер Бог приймає Її до Себе в обійми.Після Вознесіння Господнього Матір Божа залишалася на землі. Вона перебувала серед апостолів і перших християн, підтримувала їх у вірі та своїм життям свідчила про любов до Бога. Вона бачила народження першої Церкви, молилася за учнів Христових і залишалася поруч із тими, хто продовжував нести у світ Його Євангеліє. За Священним Переданням Церкви, перед Успінням Богородиці апостоли дивним чином зібралися в Єрусалимі, щоб бути поруч із Нею в останні земні дні. Після Її Успіння апостоли поховали Пречисте тіло у гробниці в Гефсиманії. Апостол Фома прибув лише на третій день і, бажаючи ще раз поклонитися Богородиці, попросив відкрити гробницю. Але коли відвалили камінь, у ній залишилися лише пелени. Тіло Пресвятої Богородиці Господь забрав до Себе. Успіння Пресвятої Богородиці є для Церкви не днем прощання, а свідченням того, що смерть не стала кінцем Її життя. Священне Передання Церкви зберігає віру в те, що Пресвята Богородиця після свого Успіння була взята Своїм Сином до небесної слави. Вона залишається Матір’ю для всіх християн, Заступницею і Молитвеницею перед Богом. Тому сьогодні, прославляючи Її Успіння, ми звертаємося до Пресвятої Богородиці з молитвою, щоб Вона не залишала нас Своїм материнським заступництвом і привела нас до Свого Сина, Господа нашого Ісуса Христа.

Божественна Літургія у Неділю 10-ту після П’ятдесятниці.
9 серпня 2026 року, у Неділю 10-ту після П’ятдесятниці, у день пам’яті святого апостола Матфія, у Свято-Георгіївському храмі міста Житомира була звершена Божественна Літургія святого Іоана Золотоустого.
Детальніше...
6 серпня 2026 року, у Свято-Георгіївському храмі м. Житомира, з нагоди великого свята Преображення Господнього була звершена Божественна Літургія святого Іоана Золотоустого.
Богослужіння очолив настоятель храму протоієрей Павло Ядчишин.
Після читання Святого Євангелія під час потрійної єктенії були виголошені додаткові прохання за мир в Україні, українське військо, хворих і поранених, лікарів та медичних працівників, полонених, волонтерів, вимушених переселенців, військових капеланів та всіх, хто проходить через випробування війною.
Детальніше...
Scroll to top