Царство Небесне не будується на людському розрахунку. Воно відкривається там, де людина вчиться бачити не лише те, що винні їй, а й те, що сама отримує від Бога. У сьогоднішній недільній Євангелії Христос розповідає притчу про царя, який захотів зробити розрахунок зі своїми рабами. Один із них був винен йому надзвичайно багато і не мав чим повернути борг. Цар наказав продати його, його дружину, дітей та все майно. Але раб упав перед ним і почав просити про милість. Цар змилосердився над ним і простив йому весь борг.Після такого прощення, здавалося б, раб мав би зовсім по-іншому подивитися на інших. Але, вийшовши від царя, він зустрів іншого раба, який був винен йому значно менше. Той також просив про милість, але раб не захотів його простити. Він схопив його і вимагав повернути борг. Коли цар дізнався про це, то покликав його і нагадав про те, що сам щойно отримав. У цій притчі дуже легко побачити себе. Ми приходимо до Бога зі своїми гріхами, просимо прощення і хочемо, щоб Господь був до нас милосердним. Але коли справа доходить до інших людей, нам буває набагато важче проявити таку саму милість. Ми пам’ятаємо образи, слова і вчинки, які нас зачепили, можемо роками тримати їх у собі, але водночас не завжди хочемо побачити власні провини. Можливо, саме тут найсильніше проявляється людський егоїзм. Ми дивимося на світ через себе: свій біль відчуваємо особливо сильно, свою образу вважаємо виправданою, а чужу провину бачимо набагато чіткіше за власну. Нам здається, що нам винні більше, ніж ми винні іншим. І через це навіть отримане прощення не завжди робить нас милосерднішими. Борг між царем і рабом у цій притчі стає образом нашого життя перед Богом. Ми маємо перед Ним те, чого самі не можемо повернути. Але Господь не дивиться на людину лише через її провини. Він милує і прощає. Проблема починається тоді, коли людина, отримавши цю милість, продовжує дивитися на інших лише через їхні борги перед нею. Тому Христос говорить не тільки про прощення іншого. Він показує, наскільки сильно наше ставлення до ближнього залежить від того, чи усвідомлюємо ми самі, ким є перед Богом. Бо коли людина пам’ятає лише про те, що їй винні, вона поступово перестає бачити те, що отримала сама. Царство Небесне відкривається нам через Воскреслого Христа, а не через людський розрахунок із Богом. І тому в цій притчі важливо побачити не тільки величину боргу раба, а передусім милість царя. Раб отримав те, чого не міг заслужити, але, зіткнувшись із чужим боргом, знову поставив власне «я» вище за милість, яку сам щойно отримав.
ПЦУ
Житомирсько-Овруцька єпархія
Scroll to top
