Цього дня вшановуємо пам’ять святої Софії та її трьох дочок – Віри, Надії й Любові. Ці імена символізують головні християнські чесноти, що ведуть людину до справжньої  мудрості. Дівчатам було всього 12, 10 і 9 років, коли на їхні плечі випала важка ноша мученицької смерті. Вони жили в Італії за часів імператора-язичника Адріана, походили з заможного роду, але мати, бувши вдовою, виховала їх не в розкоші, а у благочесті та вірі в Христа. Прибувши до Риму, сім’я потрапила в немилість жорстокого правителя. За переказами, Адріан наказав допитувати кожну дитину окремо, сподіваючись хитрощами похитнути їхню віру. Проте ні лагідні обіцянки, ні погрози не зламали віру та силу дівочих сердець. Катування були жорстокими. Софія, стоячи поруч, не благала помилування – вона молилася, щоби доньки не злякалися й не зреклися Христа. У 137 році після Різдва Христового усіх трьох сестер стратили. Матері дозволили поховати їхні тіла за містом. Три дні Софія не відходила від могил і, врешті, сповнена невимовного болю, відійшла до Господа. Імена святих мучениць та їхньої матері нагадують усім нам шлях духовного зростання, яким нам належить йти.

Віра породжує простоту й чистоту, а з чистоти виростає смирення та любов. Надія спирається на віру і дає спокій, коли ми довіряємо Богові у всьому. Любов же – вища за віру й надію, вона є стовпом усіх добрих діл. Мудрість, що перемагає страх, завжди переходить у любов, а любов робить непохитною і віру, і надію. Нехай за молитвами святих мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії Господь дарує й нам розумну мудрість та справжню християнську відвагу.