Сьогоднішнє Євангеліє розповідає нам, як Ісус Христос, сповнений співчуття і милосердя, чу­десно розмножив хліб та рибу, щоб наситити тисячі голодних людей, які в захопленні слухали його благовість. Йдеться про випадок, який описав євангелист Матфей і цей випадок непідвладний нашому розумінню. Ми ніколи не зустрічали такого в своєму житті та у власному досвіді. Ми не могли подумати, що з п’ятьох невеликих хлібів можуть бути насичені кілька наших теперішніх сіл – п’ять тисяч людей, не рахуючи дітей і жінок. Це означало, що їх було щонайменше вдвічі більше. Десять тисяч людей Господь наситив лише п’ятьма хлібами. В той момент це було безпосереднім свідченням того, що Господь є Бог, того що ця Людина не є сином теслі, але це Правдивий Господь, Який прийшов для того, щоб дати нам основне, чого ми потребуємо – дати нам вічне життя, а наше теперішнє життя наповнити справжнім сенсом.
Здійснивши це чудо Господь наш Ісус Христос, як правдивий Бог і правдива Людина, показав нам це чудо не для того, щоб здивувати нас, але для того, щоб дійсно проявити свою любов, проявити співчуття до тих людей, котрі вже зголодніли, і наситити їх, дати їм те, що їм найбільше потрібно було в цей час.

Сьогодні відзначається свято, яке закріпилося в Церкві майже десять століть тому. Свято Винесення чесних древ животворчого Хреста Господнього було встановлене на згадку звичаю, коли 1 серпня, на початку місяця, який через спекотну погоду сполучався у давній час із поширенням хвороб, у столиці Східної Римської імперії, в Константинополі, з великою урочистістю виносити частину Хреста Господнього для всенародного поклоніння і звершення перед ним молебнів.
Велика частка святого Хреста, віднайденого в Єрусалимі в IV столітті матір’ю імператора Костянтина Великого рівноапостольною Оленою, зберігалася в Царгороді серед святинь імператорської родини. І саме цього дня, яким розпочинається останній місяць церковного року – серпень – з великою честю Хрест, в який була вкладена ця частка Животворчого Древа, виносили спочатку в храм Святої Софії, де звершувалось водосвяття, а потім для молитви і вшанування народом протягом двох тижнів цю святиню урочистою процесією носили по Константинополю. Потім її ховали назад до імператорського палацу.

27 липня Православна Церква вшановує день пам’яті святого великомученика і цілителя Пантелеймона.
Талановитий лікар, наближений до імператора, він зустрів християнського пресвітера, який розповів йому про Христа. А остаточний вибір віри юнак зробив після того, як Господь оживив по його молитві мертву дитину, яку вкусила змія.

20 липня Церква вшановує святого пророка Іллю. Його життя описано у старозавітних книгах (3 Цар. 17–19; 4 Цар. 1–2; Сир. 48; 1 Мак. 2:58), згадується у Новому Заповіті. Під час Преображення Господнього Ілля розмовляв зі Спасителем на горі Фавор (Мф.17:3; Мк. 9:4; Лк. 9:30). За церковним переданням, він буде предтечею Другого Пришестя Христа.

З юних літ Ілля присвятив себе Єдиному Богові; покликаний до пророчого служіння, став ревним сповідником істинної віри і благочестя.

У той час (ІХ ст. до н. е.) ізраїльський народ відійшов од віри своїх отців і поклонявся язичницьким богам. Особливо дбала за ідолопоклонство дружина царя Ахава Єзавель. Поклоніння Ваалу привело ізраїльтян до повного морального занепаду. Бачачи загибель свого народу, Ілля просив Ахава покаятися і навернутися до Істинного Бога. Цар не послухав його. Тоді Ілля передрік, що протягом трьох років не буде ні дощу, ні роси на землі, а посуха припиниться тільки після його молитви. І дійсно, небо закрилося, народ страждав від нестерпної спеки й нестачі їжі.

Завтра, 20 липня 2025 року, Церква вшановує пророка Божого Іллю — великого пророка молитви, вогняної ревності та вірності істинному Богові.

Святий Ілля жив у часи духовного занепаду, але не злякався виступити проти неправди й ідолопоклонства. Його слово було «як вогонь», а молитва мала силу зупиняти і повертати дощ.
«І став Ілля, пророк, як вогонь, і слово його палало, немов смолоскип» (Сир. 48, 1).
«Ілля був людиною, подібною до нас, і молився ревно...» (Як. 5,17).

У час, коли за нашу ідентичність точиться боротьба, ми особливо гостро відчуваємо потребу повертатися до витоків – до того джерела, з якого починається наш духовний шлях, наш історичний вибір, наша єдність. Завтра ми відзначаємо 1037-му річницю Хрещення України-Руси – подію, яка стала джерелом нашої духовної ідентичності, основою культури й державності, шляхом, що вивів наш народ із темряви язичництва до світла Христової істини.

Цей вибір не був лише релігійним. Це був вибір цінностей, напряму для розвитку, моделі суспільства, де на перше місце вийшли гідність, любов, співчуття, свобода та світло правди. Ми не просто прийняли віру – ми вкорінили її у своїй мові, культурі, державності, у способі мислення і будівництві майбутнього.