Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні, у першу неділю після П’ятидесятниці, ми вшановуємо усіх святих, які від віку Богу угодили.

Минулого тижня ми святкували сходження Святого Духа на учеників і апостолів Христових та народження новозавітної Церкви. А нинішнє загальне вшанування пам’яті усіх святих покликане особливо підкреслити безпосередній зв’язок між тією подією в Сіонській горниці та досягненням святості, яке є можливим для кожної людини.

Що означає «бути святим»?

Можливо найперше, що спадає на думку, коли ми говоримо про святість – це моральна досконалість, зразковість життя. Однак слід підкреслити, що коли ми станемо досліджувати глибше це питання, то зрозуміємо, що така досконалість і зразковість є плодами святості, яка для них є основою і джерелом. Тобто, та чи інша особа досягає моральної досконалості, робить добро і ухиляється від зла, досягає очищення від гріха завдяки святості, а не навпаки, – стає святою, роблячи добрі діла.

Може здаватися, що ця думка вступає в суперечність з нашим досвідом, адже коли ми вивчаємо приклад життя святих, то ясно бачимо, як вони зростали в чеснотах, чинили добрі справи, виконували заповіді Господні, словами і діями, усім життям свідчили перед світом свою віру в Бога, навіть віддаючи за це життя. Але поставимо собі просте питання: хіба людина досягає святості виключно завдяки своїм власним зусиллям, хіба вона має джерело святості сама в собі?

Відповідь на це питання ми, як християни, отримуємо з Божественного Одкровення. Апостол Павло у Посланні до Римлян нагадує: «Немає праведного ні одного; немає, хто розумів би; немає‚ хто шукав би Бога; всі ухилилися з путі, негідні всі до одного; нема того, хто чинить добро, нема жодного»; […] тому що всі згрішили i позбавлені слави Божої» (Рим. 3:10-12, 23).

Минулого понеділка, коли ми особливо вшановували Святого Духа, ми згадували про слова апостола Павла в афінському Ареопазі, що Бог дає «усьому життя i дихання‚ i все. […] бо ми Ним живемо‚ i рухаємось‚ i існуємо» (Діян. 17:25,28). То якщо саме наше дихання, биття серця, рух та інші прояви життя мають своїм джерелом Бога, як нашого Творця, то хіба моральна досконалість, зростання у добрих справах і чеснотах можливі поза Богом, без Нього? Цілком очевидно, що це ніяк неможливо! Як джерело нашого життя – Господь, так і джерело святості – Він, наш Бог і Творець.

Дехто може заперечити і сказати: хіба серед людей, які не мають належного пізнання божественної істини, або навіть і тих, хто взагалі відкидає буття Боже, немає таких, хто чинить добрі справи? Тобто – хіба добродійність і моральні чесноти можна побачити лише серед істинних християн? Сам досвід нашого життя підказує відповідь на це питання: безперечно, що не лише ті, хто мають досконале пізнання Бога, чинять добро. Так само, як не лише віруючі в Бога дихають і рухаються, адже прояви життя є і у атеїстів, і у богоборців. Однак те, що людина не бачить зв’язку між життям, яке має, між добром, яке чинить, і Богом – не означає, що цього зв’язку нема.

Хтось може цей зв’язок заперечувати, але ми знаємо слова Господа Ісуса Христа, які є істиною: «Перебувайте в Мені, і Я у вас. Як гілка не може приносити плоду сама від себе, якщо не буде на лозі, так і ви, якщо не будете в Мені. Я є лоза, а ви гілки; хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду; бо без Мене не можете робити нічого» (Ін. 15:4-5), а також інші слова Спасителя: «Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той розкидає» (Лк. 11:23).

Отже, всяке добро за самою своєю сутністю походить від Бога. І навіть коли людина не усвідомлює цього, все одно вона чинить добро тому, що Господь, як Творець, в саму її природу вклав і прагнення до добра, і здатність його творити.

Однак якщо загальне прагнення добра властиве всім людям, бо всі ми є творіння Боже, то святість досягається лише через усвідомлене єднання з Творцем.

І ось тут ми маємо ще раз повернутися до питання: що означає «бути святим»?

Біблійне слово «кадош», яке перекладаємо нашим словом «святий», має значення «відділений, виокремлений, неспівмірний». Це визначення прикладається до Бога і є одним з Його біблійних імен. Пророк Ісая свідчить: «Бачив я Господа, Який сидить на престолі високому і величному, і краї риз Його наповнювали весь храм. Навколо Нього стояли серафими; […] І взивали вони один до одного і говорили: Святий, Святий, Святий Господь Саваоф! уся земля повна слави Його!» (Іс. 6:1-3).

Дійсно, Бог є неспівмірним ні з чим у цьому сотвореному Ним світі, Він виокремлений, відділений від нього. Хоча Творець і є всюди присутнім, однак ні з чим сотвореним не змішується. В Бозі все має джерело свого буття, Ним живе і рухається, але Сам Господь у бутті не залежить ні від чого, бо «має життя в Самому Собі» (Ін. 5:26). І ось до цієї виокремленості Бог закликає і людину, щоби вона від земного зростала до небесного, від тимчасового – піднімалася до вічного. Щоби ми не просто були частиною творіння, дочасно існуючи, а потім розпадаючись і зникаючи, як рослини чи тварини, але щоби через єднання з Богом ми мали вічне життя.

У розмові із законоучителем Никодимом Господь Ісус Христос вказує на це: «Істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться водою і Духом, не може увійти в Царство Боже. Народжене від плоті є плоть, а народжене від Духа є дух» (Ін. 3:5-6). Ці слова означають, що отримавши через народження від батьків все те, що притаманне природі людини, кожен особисто покликаний перевершити це, увійшовши в єднання з Богом.

Апостол Петро у своєму Першому посланні нагадує заклик Самого Господа: «Будьте святі – Я бо святий» (1 Пет. 1:16). А Євангеліє від Луки так подає нам слова Спасителя: «Коли ви любите тих, хто вас любить, яка вам за те дяка? Бо і грішники люблять тих, хто їх любить. І якщо ви робите добро тим, хто вам робить добро, яка вам за те дяка? Бо і грішники те саме роблять. І коли позичаєте тим, від кого сподіваєтесь одержати, яка за те вам дяка? Бо і грішники позичають грішникам, щоб стільки ж одержати. Але ви любіть ворогів ваших, добро творіть і позичайте, нічого не сподіваючись; і буде вам нагорода велика, і будете синами Всевишнього; бо Він добрий і до невдячних, і злих. Отже, будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6:32-36).

Отже святість – це природна властивість Божа, до якої кожна людна особисто може бути причасною. Людина сама в собі не має святості, як і не має сама в собі буття. Але як через акт творіння Бог приводить людину в буття і вдихає в неї дихання життя, так через оновлення творіння, яке стається завдяки викупній жертві Сина Божого Господа Ісуса Христа та зішестю Святого Духа, людина входить у життя вічне, маючи можливість освятитися.

Отже, бути святою для людини означає через єднання зі Святим Богом самій досягнути освячення, перевершити обмеженість тварного буття, увійшовши у блаженну вічність.

Ось саме в цьому перевершенні звичайного, земного порядку, подоланні не лише зла і гріха, в яких лежить цей світ і які впливають на кожну людину, але навіть у перевершенні природного добра – саме в цьому і полягає святість, живі приклади якої нагадують нам сьогодні прочитані уривки з Послання апостола Павла до Євреїв та з Євангелія від Матфея. Батькам любити дітей, а дітям – батьків є природним, але цю любов повинна перевершувати любов до Бога, наповнюючи і саму любов до ближніх новим змістом. Бо земне завершиться тут, але те, що перевершить земне – увійде у вічність.

Тому не випадково саме в перший після П’ятидесятниці недільний день Православна Церква вшановує пам’ять усіх святих. Цим самим, по перше, засвідчується, що святість – плід дії Духа Святого. Також це нагадування нам про заклик бути святими, перевершувати природну доброту і благодійність, вдосконалюватися, сповнюючись благодаттю Святого Духа зростати від земного до небесного, використовувати цей недовгий час земного буття щоби увійти у блаженну вічність у Царстві Небесному.

Святі, яких ми сьогодні вшановуємо, є для нас приклад і зразок, адже самим своїм життям вони свідчать, що досягнення святості можливе для кожної людини, яка готова для цього потрудитися, взяти хрест свій і піти за Христом, як Він закликає нас. Перешкодою до святості не може бути ані вік, бо серед святих є і діти, і старці, ані стать – бо вона осягається і жінками, і чоловіками. Для святості не є перешкодою ані приналежність до якогось народу чи нації, ані матеріальний стан, ані рівень знать та освіченості, ані рід занять чи праці – бо всяка людина покликана бути святою і через дію Духа Святого всяка людина може досягнути освячення.

І особливою втіхою та допомогою і підтримкою для нас є те, що святі не лише слугують нам історичним прикладом і зразком, як у світі цьому розповіді про добрі вчинки людей минулого надихають до добра тих, хто живе тепер. Святі, окрім того, що слугують нам прикладом, є за нас повсякденними молитовниками і заступниками перед Богом. Ми знаємо з Писання, що «багато може щира молитва праведного» (Як. 5:16), а тому не лише маємо повчатися з прикладу їхнього життя, але і звертаємося до них з проханням разом з нами і за нас молитися Богу.

Дорогі брати і сестри!

Всі ми знаємо традицію вшановувати день пам’яті того святого чи святої, ім’я яких ми носимо. Адже з ними нас пов’язує особливий духовний зв’язок, ми прагнемо наслідувати їхні чесноти, навчаємося з їхнього життя і звертаємося до них, як до близьких нам, у молитвах з проханнями про заступництво перед Богом і допомогу. День пам’яті таких святих ми називаємо тезоіменитством. Протягом року кожен з нас має таке особисте святкування, але сьогодні, у день пам’яті усіх святих, таке святкування маємо ми всі разом. Тому з іменинами хочу привітати кожного з вас, дорогі брати і сестри, і побажати, щоби за прикладом святих і ми перевершили земне природне добро, сповнювалися благодаттю Духа Святого і досягли блаженного вічного життя, яке Бог приготовив тим, хто любить Його!

Амінь.

За матеріалами Прес-служби

Київської Митрополії Православної Церкви України

Scroll to top