Поняття чудес, на які сьогодні спрямовані наші погляди у недільному Євангелії, посідає особливе місце у житті кожного християнина. Кожен із нас хоча б раз просив Бога про диво, сподіваючись, що саме воно змінить наше життя. Проте Євангеліє нагадує нам, що справжнє чудо відбувається не лише тоді, коли змінюються зовнішні обставини, а передусім тоді, коли людське серце відкривається для Бога і навчається бачити Його дію у своєму житті. Спасителя зустрічають двоє сліпих, називаючи Його Сином Давидовим, адже народ уже сприймав Його як Месію. Попри свою фізичну сліпоту вони йдуть за Ним до дому та просять про зцілення. У них жевріє надія на визволення від тілесної недуги, але водночас вони мають духовний зір, який допомагає розпізнати Того, Кого так вперто не хотіли бачити інші. Навіть після зцілення німого біснуватого, який заговорив, ті, хто мали б бути найміцнішими у вірі, не захотіли побачити перед собою Месію. Той, хто не хоче побачити правду, ніколи не побачить чогось більшого. Уже дві тисячі років слова Священного Писання залишаються незмінно актуальними. Ми знову читаємо про чудесні зцілення і дивуємося тому, як сліпі прозрівають, а німі починають говорити. Проте значно важливіше запитати себе: чи не залишаємося ми самі сліпими до Божої присутності у власному житті? Христос і сьогодні проходить поруч із нами. Він приходить у людях, яких посилає назустріч, у подіях, що змінюють наше серце, у тихих хвилинах молитви та в кожному доброму вчинку. Питання лише в тому, чи маємо ми той духовний зір, який мали двоє сліпців, щоб побачити Його, чи, подібно до фарисеїв, дивлячись очима, так і не навчимося бачити серцем. Адже найбільше чудо полягає не лише в тому, що сліпі починають бачити чи німі говорити, а в тому, що людське серце, зустрівшись із Христом, здатне змінитися. Саме це чудо Господь прагне звершити в житті кожного з нас.

Джерело