Апостол Іоан був улюбленцем Спасителя за свою жертовну любов і велику чистоту. Після свого покликання апостол не розлучався з Господом і був одним із трьох учнів, яких Господь особливо наблизив до Себе.
Святий Іоан Богослов був присутній при воскресінні Господом дочки Яіра і свідком Преображення Господнього на Фаворі. Під час Таємної Вечері він сидів за столом поруч із Господом і за знаком апостола Петра, припавши до грудей Спасителя, запитав про ім’я зрадника. Апостол Іоан слідував за Господом, коли Його, зв’язаного, вели з Гефсиманського саду на суд беззаконних первосвящеників Анни і Каяфи, він же знаходився у дворі архієрейському під час допиту свого Божественного Вчителя і невідступно слідував за Ним Хресним шляхом. Біля підніжжя Хреста він плакав разом із Божою Матір’ю і почув звернені до Неї з висоти Хреста слова розп’ятого Господа: «Жінко, ось син Твій» і до нього: «Це Мати твоя» (Ін.19: 26-27). З цього часу апостол Іоан, як люблячий син, дбав про Пресвяту Діву Марію і служив Їй до Її Успіння, нікуди не відлучаючись з Єрусалиму.

Після Успіння Божої Матері апостол Іоанн, за жеребом, попрямував до Ефесу та в інші малоазійські міста для проповіді Євангелія, взявши з собою свого учня Прохора. Вони вирушили в дорогу на кораблі, що потонув під час сильної бурі. Всі мандрівники були викинуті на сушу, тільки апостол Іоанн перебував у морській безодні. Прохор гірко ридав, втративши свого духовного отця і наставника, і пішов до Ефесу сам. На чотирнадцятий день шляху він стояв на березі моря і побачив, що хвиля викинула на берег людину. Підійшовши до нього, він упізнав апостола Іоана, якого Господь зберігав живим чотирнадцять днів у морській глибині. Учитель і учень вирушили до Ефесу, де апостол Іоан невпинно проповідував язичникам про Христа. Його проповідь супроводжувалася численними і великими чудесами, і число тих, хто увірував, збільшувалося з кожним днем.
У цей час почалося гоніння на християн з боку імператора Нерона (Ін.19: 56-68). Апостола Іоана відвели на суд в Рим. За сповідання віри в Господа Ісуса Христа апостол Іоан був засуджений до смерті, але Господь зберіг Свого обранця. Апостол випив запропоновану йому чашу зі смертельною отрутою і лишився живим, потім вийшов неушкодженим з котла з киплячою олією, куди був кинутий за наказом мучителя. Після цього апостола Іоана заслали в ув’язнення на острів Патмос, де він прожив багато років.
Після тривалого заслання апостол Іоан отримав свободу і повернувся в Ефес, де продовжував свою діяльність, навчаючи християн остерігатися лжевчителів і їх лжевчень. Близько 95 року апостол Іоан написав в Ефесі Євангеліє. Він закликав усіх християн любити Господа та один одного і цим виконати заповіді Христові.
Апостолом любові називає Церква святого Іоана, бо він постійно навчав, що без любові людина не може наблизитися до Бога. У трьох посланнях, написаних апостолом Іоаном, йдеться про значення любові до Бога і ближніх. Вже в глибокій старості, дізнавшись про юнака, який збився зі шляху істинного і став ватажком зграї розбійників, апостол Іоанн пішов шукати його в пустелю. Побачивши святого старця, винний став ховатися, але апостол побіг за ним і благав його зупинитися, обіцяючи гріх юнака взяти на себе, щоб той покаявся і не губив своєї душі. Зворушений теплотою любові святого старця, юнак справді покаявся і виправив своє життя.
Святий апостол Іоан помер у віці ста років. Він набагато пережив всіх інших очевидців Господа, довго залишаючись єдиним живим свідком земних шляхів Спасителя.
Коли настав час відходу апостола Іоана до Бога, він пішов за межі Ефеса з сімома своїми учнями і наказав приготувати для себе в землі хрестоподібну могилу, в яку ліг, сказавши учням, щоб вони засипали його землею. Учні з плачем цілували свого улюбленого наставника, але, не наважуючись не послухатися, виконали його наказ. Вони закрили обличчя святого платом і закопали могилу. Дізнавшись про це, решта учнів апостола прийшли до місця його поховання та розкопали могилу, але нічого в ній не знайшли.