Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сердечно вітаю всіх зі святом Стрітення Господнього! З читання Євангелія ми чули про подію, яку святкуємо – вона безпосередньо пов’язана з Різдвом Христовим і відбулася на 40-й день після нього, коли Пресвята Богородиця і Її обручник, праведний Йосиф, принесли Немовля Ісуса до Єрусалимського храму на виконання припису закону і для принесення жертви. Це свято є унікальним за своєю богослужбовою традицією, бо воно водночас присвячене прославленню і Спасителя, і Його Пречистої Матері, Діви Марії, тобто воно є і святом Господнім, і святом Богородичним.

За приписом закону батьки повинні були на 40-й день принести новонароджене дитя чоловічої статі до Храму, щоби посвятити його Богові. Обрізання і наречення імені, які звершувалися на 8-й день після народження, відбувалися вдома, в той час, як жертвоприношення могли бути здійснені лише у Єрусалимському храмі – єдиному встановленому у старозавітний час місці священнодій та особливого поклоніння Богові.

Все це звершувалося на ознаку завіту між Богом і Його народом, до якого приєднувався і новонароджений. Це було також нагадуванням, що народжене дитя не лише походить від плоті і належить до світу цього, але також і має покликання від Бога та особливий зв’язок із Творцем. Адже посвячення Господу, про яке говорить євангелист Лука (Лк. 2:23), як і всяке посвячення Творцю, означає виокремлення від буденності, піднесення від тимчасовості земного буття до вічності, властивої Богові.

Безперечно, що коли йдеться про Господа Ісуса Христа, то виконання всіх цих приписів Старого Завіту має щодо Нього інше значення, особливе і сповнене більш глибокого змісту, ніж звичайні дії, які звершувалися при народженні хлопчика. Про це нагадує нам читання з 7-ї глави Послання апостола Павла до Євреїв, яке ми чуємо сьогодні. В ньому сказано про особливе священство Ісуса Христа, яке походить не від припису закону, як походило старозавітне священство роду Левія та Аарона, але таємничо безпосередньо походить від Бога, як священство Мелхиседека.

Тож як Немовля, народжене під владою закону, Христос за плоттю приймає приписане законом благословення. Але як Месія і Священник повік за чином Мелхиседековим (Євр. 5:6), Він Сам подає його, що засвідчують два праведники – старець Симеон і пророчиця Анна.

Під час святкування Богоявлення ми відзначили, що Хрещення Спасителя у водах Йордану не було і не могло бути прийняттям Ним очищення чи освячення від води. Бо як може вода, творіння, освятити чи очистити Сина Божого – її Творця? Зійшовши у води Йордану Христос Сам їх освятив, і через це надав таємничого оновлення всьому водному єству. Те саме можемо ствердити і щодо принесення Немовляти Ісуса до Єрусалимського храму – не від нього Спаситель отримує освячення, але Сам таємничо довершує і сповняє освячення.

Христос за плоттю лише сорокаденне Немовля – але водночас Він є Предвічний Син Божий і обіцяний Месія, і за одкровенням Духа Святого свідчення про це сповіщають праведні Симеон і Анна.

Звернімо особливу увагу на них: вони двоє були людьми праведними і благочестивими, що засвідчене словами Євангелія. І їм, як тим, хто справді щиро чекав на прихід Спасителя, Господь відкриває Себе. Вони дивляться на Немовля – але бачать Месію. Симеон бере на руки Дитя людське – але правдиво іменуються Богоприїмцем, бо носить на руках Сина Божого. Адам і Єва померли у давній час, будучи уражені гріхом – але Симеон, син Адамів, і Анна, дочка Єви, зустрічають Того, Хто ще прабатькам був обіцяний Богом як Визволитель від смерті для всіх людей.

Саме тому свято це іменується Стрітенням – бо воно засвідчує в особі Симеона і Анни зустріч старозавітного людства із Месією, Який воістину прийшов. Ще не явив Він Себе всьому народу, бо станеться це у Богоявленні на Йордані, ще не увійшов Він урочисто до Єрусалиму, засвідчивши сповнення пророцтв про смиренного Царя, який увійде у Святе Місто, сидячи на осляті. Але на руках праведного Симеона зволив бути понесений Той Самий Месія. І свідчення про Нього, складені двома праведниками – не менші за значенням, ніж свідчення Іоана Хрестителя чи апостолів.

Ці свідчення були важливими для тих, хто чув їх у той час – але вони стосуються і всіх нас. Бо хоча історичне Стрітення відбулося у визначений час так, як про це дізнаємося з Писання, водночас воно є можливістю, більше того – обов’язком для кожної людини. Чому Симеон і Анна сподобилися зустріти Спасителя і пізнати в Немовляті – Христа? Тому, що вірили в усе, обіцяне Богом, служили Господу молитвою і добрими справами, за що і названі людьми праведними. Але ж Христос прийшов, щоби спасти не лише Симеона і Анну – Він прийшов, як Світло, щоби просвітити всіх людей, а це означає, що також і кожного з нас.

Щоби наблизитися до нас, Бог смиряє Себе. І якщо ми хочемо пізнати Його – то нам теж належить смиряти себе. Адже не відкрив Себе Господь в день Стрітення ні царю, ні вельможам, ні начальникам, а відкрив праведникам, які істинно і у простоті серця чекали на цей час.

В чому полягала їхня праведність? У щирій, діяльній вірі в Бога, у надії на виконання Господніх обітниць, у молитві та постуванні. І це є приклад для кожної людини: якщо хочеш пізнати Бога, якщо хочеш зустріти Його, наблизитися до Нього – і ти роби так, наслідуй приклад праведників, май щиру і діяльну віру та надію, молися, дотримуйся самообмеження заради досконалості! Це не означає, що всі ці добрі справи, духовні та тілесні, є ніби робота, за яку Бог має відплатити нам – але це є спосіб приготування, шлях очищення, адже за словом Христовим Бога побачать саме чисті серцем (Мф. 5:8).

Дорогі брати і сестри!

Сьогодні з піснеспівів свята ми знову чуємо найменування Спасителя «Сонцем правди» – те саме, яке звучало на Різдво Христове. Це іменування нагадує нам слова з 1-ї глави Євангелія від Іоана про «Світло істинне, що освітлює кожну людину, яка приходить у світ» (Ін. 1:9). Як нагадування про це істинне Світло, за Яким маємо слідувати, як символ нашої особистої гарячої віри та полум’яної молитви, нашої жертовності для Бога, прикладом яких для нас служать праведний Симеон і пророчиця Анна, сьогодні з нагоди Стрітення ми маємо традицію благословляти свічки. Тож хочу побажати всім нам, щоби коли будемо запалювати їх в час молитви, ми пригадували би не лише про власні потреби чи потреби наших ближніх, живих і спочилих, але згадували і про головне – про зустріч з Богом і життя з Ним, про Світло невечірнє, Світло тихе – Христа Спасителя, Якому слава на віки!

Амінь.

За матеріалами Прес-служби

Української Православної Церкви

(Православної Церкви України)