«За вірою вашою нехай буде вам» (Мф. 9: 29) – говорить Господь наш Ісус Христос. Щоразу, звершуючи чудо, непояснюване з точки зору  людського досвіду та законів природи, зцілюючи невиліковно хворих, сліпих, паралізованих чи оживляючи навіть померлих, Спаситель згадував про силу віри і вказував, що це віра в Господа спасла цих людей, зробила чудо можливим.
І донині люди потребують та прагнуть чудесної допомоги у своєму житті, адже розуміють, що їхні власні сили є вкрай обмеженими і немічними у цьому світі.

І часто люди навіть думають, що вірять в Бога – але чи справді довіряють Йому, чи правдивою, міцною, дієвою є їхня віра? Чи не розчаровуються, не зневірюються, не нарікають раптом на «відсутність допомоги»? Чи не випробовують Його? Чи не перекладають на Нього власні обов’язки і чи не звинувачують у «несправедливості», «відстороненості», «байдужості»? Яка реальна міра саме особистої віри?
Щира і правдива відповідь на останнє запитання відобразить те, чому у людському житті саме нас особисто складається все так, як є. У що саме вірить людина? Чи Бог для неї на першому місці чи щось інше? Чи постійною є людина у своїй вірі? Як часто відчуває недовіру, зневіру? Кого звинувачує у всіх бідах? І що саме робить, аби вірити?
Віра в Бога не дарується просто так. Вона потребує свідомої волі людини, щирості, довіри, дії. Віра подібна до вогню, який має полум’я, дає світло і тепло. Коли вона «горить», то гріє й освітлює довкола: віра виявляє себе назовні у ділах, у виконанні Божих заповідей, у справах милосердя та любові. Євангеліє подає нам і образ слабкої віри – це світильник, який не має масла, не має оливи, яка би підживлювала вогонь та світло. Тож коли віра не буде підживлюватися добрими справами і милосердям, то буде гаснути, особливо, коли стикатиметься з випробуваннями.
Прикладів виявлення чудесної сили віри у Священному Писанні – безліч. Дуже промовистою є оповідь про ходіння по воді апостола Петра, який під час бурі на заклик Ісуса Христа виходить із човна та йде по хвилях до Спасителя. Однак у мить, коли життєвий досвід підказав, що водою ходити неможливо, віра Петра ослабла, і він став тонути. Петро дозволив сумніву опанувати його душу і втратив чудесну здатність, надану вірою. Але потім, усвідомивши, що відбувається, Петро просить Господа врятувати його. «Ісус зараз же простяг руку, – каже Писання – підтримав його і говорить йому: маловіре! Чого ти засумнівався?» (Мф. 14: 31).
Мало віри – тому і сумнів. І чим більше сумнівів – тим менше віри, і тим небезпечніше. Віра, як місток, сполучає нас із Богом, відновлює ту єдність, яка від початку була закладена в нашу природу Творцем і яку через недовіру, через сумнів, посіяний змієм, втратили наші прабатьки. Коли наша віра жива і діяльна, вона дає людині благодатну силу. Ця сила віри дозволяє людині протидіяти силам, яких не може самостійно подолати, звершувати чудеса – тобто речі, які стоять понад природними здібностями та фізичними можливостями. Адже віруюча людина відкриває себе для благодатної сили і дії Божої.
Хто справді щиро довіряє Богові, того віра не буде залишена без відповіді. «За вірою вашою нехай буде вам» (Мф. 9: 29) – промовляє Спаситель не лише до зцілених Ним понад два тисячоліття тому людей, а й до всіх нас, даючи також цю настанову: «Істинно кажу вам: якщо ви матимете віру як зерно гірчичне… не буде нічого неможливого для вас» (Мф. 17: 20).
Довіряймо Господу! І коли матимемо тверду віру, то навіть неможливе для людини – стане для нас можливим. Як стало можливим апостолу Петру вийти з човна і піти по воді назустріч до Христа. Тож хоча й нині довкола нас, навколо України, ніби зібралася темрява зла і бурхливі хвилі намагаються потопити нас та зневірити – маємо вірити, що ми не полишені, ми не самотні, ми не потонемо. Бо з нами Бог!