Роздумуючи над сьогоднішньою євангельською зустріччю Христа із самарянкою, постає важливе питання: чи маємо ми власну "криницю"? Чи завжди ми чесні із самими собою?
Зустрівши погляд Христа, самарянка відчула глибину Його пророчого дару й увірувала в Його слова. Бог-Слово — ця невичерпна «криниця живої води» — звертається з проханням напитися до жінки, яка належала до народу, що перебував у ворожнечі з юдеями і вважався нижчим у суспільстві.
І ось диво: Христос стає джерелом живої води в її житті. Напившись цієї води, вона сама перетворюється на вісницю Христового слова, несучи Його звістку іншим.

Зустріч біля криниці Якова — це не просто історична подія, а й глибокий символ.
Христос ламає соціальні бар’єри, розмовляючи з самарянкою — жінкою, до якої юдеї ставилися з презирством. Його прохання про воду відкриває спрагу її душі — спрагу за чимось вищим, ніж звичайна вода. І Він дарує їй невичерпне джерело — живу воду Свого вчення, що втамовує духовну спрагу і дає вічне життя.
Ця зустріч показує: Бог бачить кожну людину, незалежно від її походження чи соціального статусу, і прагне наповнити її життя справжнім сенсом.
Кожен із нас має внутрішню спрагу.
Чи шукаємо ми джерело, що дає вічне життя? Відкритість до істини Христа змінює нас і спонукає ділитися цією радістю з іншими.

ДЖЕРЕЛО