Немає людини на цій землі, яка би не пізнала (чи не пізнає з часом) горя втрати близьких і рідних людей. Цей біль дуже глибокий, пекучий, спустошуючий, часом нестерпний. Адже смерть завжди є невчасною, раптовою, небажаною. Втрата близької людини застає зненацька рідних і заганяє їх в глухий кут, бо здається, що то кінець… Але ж чому так болить? Бо це не кінець, бо любов не вмирає, бо душа продовжує буття.
Ось чому ми віримо, та й знаємо, що смерть – це не кінець, а рух далі. Це певна межа, яка розділяє це тимчасове, суєтне, земне життя і життя вічне. Смерть не знищує людську особистість, а людина продовжує жити у Бозі.