Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні, у переддень початку Великого посту, Церква звершує спогад про вигнання Адама з Раю. Минулого недільного дня через роздуми над євангельським читанням про Страшний Суд ми з вами міркували про завершення історії світу цього, а нині, згадуючи про гріхопадіння наших прабатьків, ми звертаємося до її початків.

Адже гріх, боротьбі з яким присвячуємо ми наше християнське життя і особливо дні Великого посту – це хвороба нашої природи. Бо що таке хвороба? – Це розлад, коли щось в нашому тілі або діє не так, як належить, або перестає діяти. Так і гріх є розладом, але вже всієї нашої природи, тіла й душі разом, і цей розлад походить від втрати належного єднання нас із Богом, Який є джерелом нашого буття. Тож як для боротьби з хворобою тілесною важливо знати її природу, її причини, поставити правильний діагноз – так і для боротьби з гріхом важливо знати його джерело, його причину, щоби краще розуміти, якого лікування ми потребуємо.

ПЕРШЕ ПОСЛАHHЯ ДО КОРИНФ’ЯН СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА

зачало 140, VIII, 8-IX, 2

Їжа не наближає нас до Бога: бо, чи їмо ми, нiчого не здобуваємо; чи не їмо, нiчого не втрачаємо. Однак бережiться, щоб ця свобода ваша не стала спо­кусою для немiчних.  Бо коли хто-небудь побачить, що ти, маючи знання, сидиш за столом у капищi, то совiсть його, як немiч­ного, чи не наверне i його їсти iдоложертовне?

Сказав Господь притчу оцю: один чоловік мав двох синів. Ісказав молодший з них батькові: батьку, дай мені частину майна, що належить мені. І батько розділив між ними майно. Через кілька днів молодший син, зібравши все, пішов у далекий край і там розтратив своє майно, живучи розпусно. Коли ж він усе розтратив, настав великий голод у тій країні, і він почав бідувати. Іпішов, пристав до одного з жителів тієї країни; а той послав його на свої поля пасти свиней. Івін радий був насититися стручками, які їли свині, але ніхто не давав йому. 

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Читання з Євангелія, яке ми чуємо цього недільного дня, продовжує наше приготування до Великого посту – часу добровільної стриманості, посилених молитви та покаяння. Коротка притча про митаря і фарисея та їхню молитву в храмі – всього лише п’ять віршів 18-ї глави Євангелія від апостола Луки – дає нам багато настанов у тому, до чого треба прагнути, а чого остерігатися в своєму духовному житті.

Два чоловіки прийшли до храму помолитися: один фарисей, а другий митар. Фарисей, ставши, так про себе молився: Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар. Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що на­дбаю.