21 квітня 2024 року, в Неділю 5-ту Великого посту, день пам’яті преподобної Марії Єгипетської, в Свято-Георгіївському храмі міста Житомира була звершена Божественна літургія святого Василія Великого. Очолив богослужіння настоятель храму протоієрей Павло Ядчишин у співслужінні клірика Житомирсько-Овруцької єпархії ієрея Максима Роговця.
Під час Богослужіння була піднесена посилена молитва за мир та спокій в Україні.
Соборування – це Таїнство, в якому при помазуванні певних частин тіла освяченою оливою та вином просять подати хворому благодать зцілення від недуг, тілесних і духовних хвороб.
20 квітня 2024 року, у Свято-Георгіївському храмі м. Житомира було звершено Таїнство Соборування. Очолив молитву настоятель храму протоієрей Павло Ядчишин у співслужінні кліриків Житомирсько-Овруцької єпархії протоієрея Івана Сопронюка та ієрея Максима Роговця.
Наближається вже середина Великого посту, і перша неділя квітня – Хрестопоклонна, коли Церква в особливий спосіб нагадує нам про хрест Господній, про подвиг найглибшого жертовного смирення нашого Спасителя. Перші дві суботи квітня – 6 і 13 квітня – батьківські поминальні.
31 березня 2024 року, в другу неділю Великого посту та в день пам’яті святителя Григорія Палами і собору усіх преподобних отців Києво-Печерських у Свято-Георгіївському храмі м. Житомира була звершена Божественна літургія святого Василія Великого. Недільне богослужіння очолив настоятель храму протоієрей Павло Ядчишин у співлужінні клірика Житомирсько-Овруцької єпархії ієрея Максима Роговця.
30 березня 2024 року, в поминальну суботу Великого посту, настоятель Свято-Георгіївського храму м. Житомира протоієрей Павло Ядчишин звершив Божественну літургію та панахиду. Були виголошені особливі прохання за всіх невинно вбитих під час війни в Україні, воїнів, що життя своє поклали на полі бою та всіх від віку спочилих Православних християн.
Немає людини на цій землі, яка би не пізнала (чи не пізнає з часом) горя втрати близьких і рідних людей. Цей біль дуже глибокий, пекучий, спустошуючий, часом нестерпний. Адже смерть завжди є невчасною, раптовою, небажаною. Втрата близької людини застає зненацька рідних і заганяє їх в глухий кут, бо здається, що то кінець… Але ж чому так болить? Бо це не кінець, бо любов не вмирає, бо душа продовжує буття.
Ось чому ми віримо, та й знаємо, що смерть – це не кінець, а рух далі. Це певна межа, яка розділяє це тимчасове, суєтне, земне життя і життя вічне. Смерть не знищує людську особистість, а людина продовжує жити у Бозі.
