Часом найбільш цінні й повчальні уроки християнського вчення можна почерпнути не лише в оповідях про його ворогів (язичників, відступників, єретеків тощо), а в історіях про взаємовідносини між членами й вірними самої Церкви, між братами і сестрами у Христі, навіть між самими апостолами. І часто саме такі уроки є найбільш важливими для правдивого розуміння християнства, адже змушують поглянути на себе зсередини, змістити погляд із зовнішнього на внутрішнє, зі статусної формальності – на сутність.
Показовою в цьому плані є історія, відображена в Посланні до Галатів, коли апостол Павло в Антиохії відкрито виступив проти апостола Петра. Не проти опонента по вірі, не проти гонителя Церкви, а проти того, кого сам Ісус Христос обрав до числа Своїх найближчих учнів. Приводом цього було помилкове ставлення апостола Петра щодо інших християн, і апостол Павло не промовчав.
У своєму Посланні до Галатів апостол Павло прагнув застерегти навернених ним християн – як тих, хто раніше були юдеями, так і тих, хто раніше був язичником – від тих спокус розділення, що їх принесли до галатійських та інших громад лжебрати (Гал. 2: 4).

Такими неправдивими братами апостол називає тих, хто після його проповіді приходив до заснованих ним громад, аби протидіяти євангельській свободі від обмежень старозавітного обрядового закону. Ці проповідники збурювали щойно навернених християн словами про те, що Павло – нібито не справжній апостол, бо він не був серед перших учнів Христових, що він є порушником Мойсеєвого закону, бо приймає у християнське спілкування навернених з язичників, не вимагаючи від них ставати юдеями, обрізуватися і дотримуватися приписів юдейства.
Дійшло до того, що під впливом таких думок та збурених ними перших християн з юдеїв навіть такі визнані всіма авторитети, як апостол Петро, почали віддалятися від явного спілкування з наверненими від язичництва християнами. Так вони намагалися уникнути звинувачень у порушенні закону. Але водночас, піддавшись людським мудруванням, через це вони відступили від Божої правди, за що Павло навіть відкрито виступав проти Петра (Гал. 2: 11) та інших, прямо називаючи такі дії лицемірними.
Та давня історія має повчальний урок і сьогодні.
Вона викриває неправильне розуміння християнського вчення, підкреслює, що Христова Церква, на відміну від Церкви старозавітної, є новою громадою, зібраною Сином Божим з усіх народів, а не обмеженою одним етнічним походженням чи належністю до певного народу. І що не конкретна місцева Церква є джерелом істини, а – Ісус Христос. А також те, що всі без виключення люди, навіть ієрархи-очільники Церков, можуть помилятися.
Не є секретом, що в нинішньому протистоянні новітніх лжебратів нашій Помісній Церкві вони часто використовують як аргумент авторитет та історичне значення Церкви Єрусалиму. Мовляв, лише її визнання та спілкування з нею визначають, яка Церква є істинна та які дії – канонічними.
Апостол Павло у своєму Посланні до Галатів підкреслює, що він свідомо «не став […] радитися з плоттю і кров’ю і не пішов у Єрусалим до тих, що стали апостолами раніше за [нього]» (Гал. 1: 16–17). Хоча Єрусалимська Церква історично є першою за часом виникнення, бо Спаситель помер і воскрес у Єрусалимі та в цьому місті народив Церкву в день П’ятидесятниці, пославши на зібрання всіх учнів і апостолів Духа Святого, – однак не вона, а Христос є джерелом істини.
Не вона, а Христос є Істиною, Шляхом і Життям. Тому її нинішні очільники у своїх діях можуть так само помилятися, як помилявся колись апостол Петро та деякі з нерозумно ревних учнів апостола Якова, коли не на основі Божественного одкровення, а на основі людських міркувань не хотіли спілкуватися з християнами, наверненими з язичників.
Тому і нині ми, як Помісна Церква, так само протистоїмо помилкам, які, на жаль, роблять Єрусалимська та деякі інші Церкви, не бажаючи мати відкрите спілкування з нами. Очевидною є паралель з тим, як колись Павло особисто протистояв Петру, «бо він заслуговував на нарікання» (Гал. 2:11).
Але, наслідуючи правдиве євангельське вчення, ми віримо, що як Петро та деякі інші з апостолів виправили своє невірне ставлення та дослухалися до Павлового свідчення істини, так і Єрусалимська й деякі інші Церкви виправлять своє ставлення до нашої Помісної Церкви. І нехай Господь наблизить цей час, щоби всіма Церквами у згоді та справжньому братерстві прославлялося ім’я Його. Амінь.

                                                                                                        #Церква_з_тобою