Божественна літургія у Неділю 20-ту після П’ятдесятниці у Свято-Георгіївському храмі м. Житомира

18 жовтня 2026 року, у Неділю 20-ту після П’ятдесятниці, коли Православна Церква вшановує пам’ять святого апостола і євангеліста Луки, у Свято-Георгіївському храмі Православної Церкви України міста Житомира була звершена Божественна літургія святителя Іоана Золотоустого.

Богослужіння очолив настоятель храму протоієрей Павло Ядчишин у співслужінні клірика Житомирсько-Овруцької єпархії ієрея Максима Роговця.

Під час потрійної єктенії були виголошені особливі молитовні прохання за мир в Україні, українське військо та всіх наших захисників і захисниць, хворих і поранених, лікарів та медичних працівників, військовополонених, волонтерів, вимушених переселенців, капеланів і всіх, хто переживає важкі випробування війною. У спільній молитві вірні просили Господа про захист для України, зміцнення сил для тих, хто бореться і служить, зцілення для недужих та розраду для кожного, чиє серце сповнене болю й тривоги.

Під час Божественної літургії вірні мали можливість приступити до Таїнств Сповіді та Святого Причастя, єднаючись із Христом у молитві та прийнятті Його Святих Таїн. 

Після завершення богослужіння настоятель храму звернувся до присутніх зі словом проповіді на тему євангельської розповіді про воскресіння сина наїнської вдови (Лк. 7, 11–16).

Розмірковуючи над цим євангельським читанням, священник звернув увагу на слова Христа, звернені до матері, яка втратила єдиного сина: «Не плач». Господь не проходить повз людське горе, не залишається байдужим до наших сліз і страждань. Він бачить біль людини, знає її втрати й приходить туди, де, здається, вже не залишилося надії.

У цій євангельській події відкривається велика сила Божого милосердя. Христос не лише повертає вдові сина, а й повертає їй надію. Це нагадування кожному з нас: навіть у найважчі хвилини життя людина не залишається сам на сам зі своїм болем, адже Господь поруч із тими, хто страждає.

Особливо близькими ці слова є для українців, які переживають війну, втрату рідних, розлуку з близькими та постійну тривогу за майбутнє. Ми не завжди можемо змінити обставини, але можемо підтримати одне одного, не залишити ближнього наодинці з горем, виявити милосердя і зберегти віру. Християнська надія не заперечує сліз і болю, але допомагає пройти крізь них, довіряючи Богові.

Завершуючи проповідь, варто пам’ятати: там, де людське серце бачить лише безвихідь, Бог закликає не втрачати надії. Наше покликання — нести одне одному любов, підтримку та співчуття, свідчачи своїм життям про присутність Христа у світі.

Нехай Господь за молитвами святого апостола і євангеліста Луки зміцнює всіх нас у вірі, дарує сили в час випробувань, зцілює поранених, утішає засмучених, оберігає наших воїнів і наближає для України справедливий мир!