Царство Небесне не будується на людському розрахунку. Воно відкривається там, де людина вчиться бачити не лише те, що винні їй, а й те, що сама отримує від Бога. У сьогоднішній недільній Євангелії Христос розповідає притчу про царя, який захотів зробити розрахунок зі своїми рабами. Один із них був винен йому надзвичайно багато і не мав чим повернути борг. Цар наказав продати його, його дружину, дітей та все майно. Але раб упав перед ним і почав просити про милість. Цар змилосердився над ним і простив йому весь борг.Після такого прощення, здавалося б, раб мав би зовсім по-іншому подивитися на інших. Але, вийшовши від царя, він зустрів іншого раба, який був винен йому значно менше. Той також просив про милість, але раб не захотів його простити. Він схопив його і вимагав повернути борг. Коли цар дізнався про це, то покликав його і нагадав про те, що сам щойно отримав. У цій притчі дуже легко побачити себе. Ми приходимо до Бога зі своїми гріхами, просимо прощення і хочемо, щоб Господь був до нас милосердним. Але коли справа доходить до інших людей, нам буває набагато важче проявити таку саму милість. Ми пам’ятаємо образи, слова і вчинки, які нас зачепили, можемо роками тримати їх у собі, але водночас не завжди хочемо побачити власні провини. Можливо, саме тут найсильніше проявляється людський егоїзм. Ми дивимося на світ через себе: свій біль відчуваємо особливо сильно, свою образу вважаємо виправданою, а чужу провину бачимо набагато чіткіше за власну. Нам здається, що нам винні більше, ніж ми винні іншим. І через це навіть отримане прощення не завжди робить нас милосерднішими. Борг між царем і рабом у цій притчі стає образом нашого життя перед Богом. Ми маємо перед Ним те, чого самі не можемо повернути. Але Господь не дивиться на людину лише через її провини. Він милує і прощає. Проблема починається тоді, коли людина, отримавши цю милість, продовжує дивитися на інших лише через їхні борги перед нею. Тому Христос говорить не тільки про прощення іншого. Він показує, наскільки сильно наше ставлення до ближнього залежить від того, чи усвідомлюємо ми самі, ким є перед Богом. Бо коли людина пам’ятає лише про те, що їй винні, вона поступово перестає бачити те, що отримала сама. Царство Небесне відкривається нам через Воскреслого Христа, а не через людський розрахунок із Богом. І тому в цій притчі важливо побачити не тільки величину боргу раба, а передусім милість царя. Раб отримав те, чого не міг заслужити, але, зіткнувшись із чужим боргом, знову поставив власне «я» вище за милість, яку сам щойно отримав.
Сьогодні у дивному Успінні Пресвята Богородиця підноситься до небес. Та Її Успіння не стало прощанням із людством. Та, яка свого часу прийняла у свої обійми Бога, сьогодні сама приймається Богом у Його обійми. Матір Божа, яка породила Сина Божого, не залишила людей, але й після свого Успіння продовжує бути нашою Заступницею та молитися за всіх перед престолом Божим. За три дні до свого Успіння Архангел Гавриїл знову відвідав Пресвяту Діву з вісткою від Бога. Колись він приніс Їй звістку про народження Спасителя, а тепер сповістив про Її близьку зустріч із Ним. Колись Богородиця прийняла у свої обійми Бога всіх, а тепер Бог приймає Її до Себе в обійми.Після Вознесіння Господнього Матір Божа залишалася на землі. Вона перебувала серед апостолів і перших християн, підтримувала їх у вірі та своїм життям свідчила про любов до Бога. Вона бачила народження першої Церкви, молилася за учнів Христових і залишалася поруч із тими, хто продовжував нести у світ Його Євангеліє. За Священним Переданням Церкви, перед Успінням Богородиці апостоли дивним чином зібралися в Єрусалимі, щоб бути поруч із Нею в останні земні дні. Після Її Успіння апостоли поховали Пречисте тіло у гробниці в Гефсиманії. Апостол Фома прибув лише на третій день і, бажаючи ще раз поклонитися Богородиці, попросив відкрити гробницю. Але коли відвалили камінь, у ній залишилися лише пелени. Тіло Пресвятої Богородиці Господь забрав до Себе. Успіння Пресвятої Богородиці є для Церкви не днем прощання, а свідченням того, що смерть не стала кінцем Її життя. Священне Передання Церкви зберігає віру в те, що Пресвята Богородиця після свого Успіння була взята Своїм Сином до небесної слави. Вона залишається Матір’ю для всіх християн, Заступницею і Молитвеницею перед Богом. Тому сьогодні, прославляючи Її Успіння, ми звертаємося до Пресвятої Богородиці з молитвою, щоб Вона не залишала нас Своїм материнським заступництвом і привела нас до Свого Сина, Господа нашого Ісуса Христа. 
Світло, яке одного дня втратила людина у раю, сьогодні знову засяяло на горі Фавор. У свято Преображення Господнього Христос відкриває перед Петром, Яковом та Іоаном не просто Свою Божественну славу. Він відкриває те, для чого Бог створив людину від самого початку: жити у Його світлі, любові та єдності з Ним. Фавор не випадково передує Голгофі. Господь знає, що попереду учнів чекають страх, сумніви та хрест. Тому перед темрявою страждань Він відкриває їм світло Свого Божества, щоб вони пам'ятали: навіть коли побачать Його розіп'ятим, перед ними залишається Той Самий Син Божий, Який преобразився перед їхніми очима. Поруч із Христом стоять Мойсей та Ілля, Закон і Пророки. Уся історія спасіння сходиться саме тут, адже всі Божі обітниці знаходять своє звершення у Христі. Він приходить у світ як Новий Адам, щоб повернути людині те, що було втрачено через непослух першої людини. Якщо через Адама у світ увійшли гріх і смерть, то через Христа людина знову отримує можливість жити у світлі Божої благодаті та прямувати до Царства Небесного. Апостоли падають на землю від страху перед Божою славою. Але Христос підходить до них, торкається і промовляє: «Встаньте, не бійтеся». Так Господь відкриває ще одну істину: Бог не віддаляється від людини, а Сам простягає їй руку, щоб підняти, укріпити і привести до Себе. Його світло не засліплює, воно зцілює, очищає і преображає людське серце. Свято Преображення Господнього нагадує, що Фавор не залишився лише сторінкою Євангелія. Він продовжується всюди, де людина відкриває своє серце для Бога. Бо Христос, Новий Адам, прийшов не лише показати славу Неба, а зробити так, щоб і людина стала причасником цієї слави. Саме тому світло Фавору й сьогодні освітлює тих, хто живе з Богом, адже справжнє преображення починається не на горі, а в людському серці.
