Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Цього недільного дня Церква подає нам для повчання слова з 3-ї глави Першого послання апостола Павла до Коринфян, які є продовженням того, про що ми чули минулої неділі, а саме – що християнство не є і не може бути чимось подібним до філософської школи, де послідовники одного мудреця можуть сперечатися з послідовниками іншого, доводячи одне одному, хто з них краще пізнав премудрість та краще виклав її.

Продовжуючи свою думку та бажаючи пояснити, в чому полягає обов’язок християн, апостол Павло використовує аналогію будівництва дому. «Я, за даною мені від Бога благодаттю, як мудрий архітектор, поклав основу, а інший будує на ній; але нехай кожний пильнує, як він будує» (1 Кор. 3: 10) – пише апостол. Якою ж є ця основа? «Ніхто не може покласти іншої основи, крім покладеної, яка є Ісус Христос» (1 Кор. 3: 11) – відразу пояснює святий Павло.

З особливою пильністю та увагою маємо зупинитися на цих кількох словах: основа є Ісус Христос.

Тут важливо підкреслити, що основою названо не вчення Ісуса Христа, не Його проповідь, не Його чудеса чи навіть Його Хресну жертву і Воскресіння – основою є особисто Він, Господь Ісус Христос.

На перший погляд може здаватися, що тут немає вагомої різниці, адже все, щойно перелічене, звершене Самим Спасителем. Однак насправді різниця є.

Розмірковуючи над словами Священного Писання, ми знову і знову повинні нагадувати собі, що в них немає нічого випадкового. І якщо апостол Павло написав саме так, як ми читаємо, то це не тому, що він просто обрав певну художню форму, а міг би написати якось інакше – ні, написане апостолом є засвідченням незмінної Божественної істини, є Одкровенням, є словом Божим, яке має глибокий сенс. У Посланні до Галатів апостол наголошує: «Сповіщаю ж вам, браття, що Євангеліє, яке я благовiстив, не є людське; бо я прийняв його i навчився не від людини, а через одкровення Ісуса Христа» (Гал. 1: 11-12).

Незмінність і святість цього Євангельського одкровення підкреслюється апостолом в тому ж посланні у таких словах: «Коли б навіть ми або ангел з неба став благовістити вам не те, що ми вам благовістили, нехай буде анафема» (Гал. 1:8). Отже, завжди слід уважно ставитися до того, що саме сказано в словах Писання, бо в них міститься незмінна істина.

Сенс і значення всього, звершеного Господом Ісусом Христом – Його проповіді, чудес, Хресної жертви, Воскресіння з мертвих, – в тому, щоби кожна людина мала можливість прийти до Нього, і через Нього – відновити єднання з Богом та осягнути блаженне вічне життя. Тому Спаситель, звертаючись перед Своїм Вознесінням до учеників, підкреслює та особливо наголошує: «Ось Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мф. 28: 20). З нами не просто Його проповідь, записані свідчення про Його слова, чудеса і діяння, не просто спогади про все це. З нами, серед нас, був, є і повіки буде – живий Христос. Він, Божественна Особа, Син Божий і Син Людський, Спаситель – Він так само є живим і діючим для нас і серед нас, як Він був живим і діючим для перших учеників двадцять століть тому. І так само Він буде являти Себе і діяти для всіх поколінь аж до кінця історії цього світу, коли Він вдруге прийде, щоби звершити суд.

Саме в цьому є принципова відмінність християнства не лише від різного роду філософських шкіл, але і від різноманітних релігійних вчень – як тих, що походять з давнини, так і винайдених у сучасності. Бо всі вони мають свою основу в минулому, будучи пов’язані зі словами науки своїх засновників. Христове ж вчення, хоча воно історично теж відкрите у минулому, але відрізняється від усіх інших релігійних та філософських напрямків і шкіл саме тим, що основа його – у вічно живому, вічно сучасному Христі. У Христі, Який сьогодні і зараз простягає руку особисто кожному, хто бажає спастися від потоплення у бурхливих водах життєвого моря.

Спаситель залишив нам не лише спогад про Себе, не лише Свої слова, не лише засновану Ним спільноту, тобто Свою Церкву – Він Сам особисто був, є і залишається з нами. «Ісус Христос учора й сьогодні і навіки Той же» (Євр. 13: 8) – засвідчує нам апостол Павло у Посланні до Євреїв. «Де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них» (Мф. 18: 20) – запевняє нас Спаситель.

Тому, як ми пам’ятаємо з прочитаного минулої неділі уривку з Павлового послання, апостол так наполегливо засуджує розділення серед коринфських християн та нагадує, що вони, хоча і отримали настанову у вірі чи то від нього, чи від Аполлоса, чи від Петра-Кифи, або можливо і від когось з інших учеників – але всі вони мають одного єдиного Вчителя і Спасителя – Господа Ісуса Христа.

Це стосується і нас, християн сучасності, і можливо навіть більшою мірою, ніж давніх коринфян. Бо за два тисячоліття християни, на жаль, ще більше розділилися, і готові надмірно надавати значення і авторитету особам і настановам проповідників і пастирів минулого чи сьогодення, ніби будь-яке їхнє вчення і дія, навіть найдобріші та найкорисніші, можуть бути поставлені вище за Христа чи мати більше значення. Тому всі ми – і миряни, і священники, і архієреї – маємо ніколи не забувати, що в основі всього для нас має бути Христос.

Водночас, повертаючись до вжитої апостолом Павлом аналогії будівництва дому, кожен з нас повинен пам’ятати про свій особистий обов’язок і про свою особисту відповідальність. Бо хоча основа є одна, єдина і незмінна – Господь Ісус Христос, лише від будівничого залежить, що саме він збудує на цій основі, якої якості та цінності буде ця будівля.

«Хіба ж не знаєте, що ви – храм Божий i Дух Божий живе у вас? Якщо хто зруйнує храм Божий, того покарає Бог: бо храм Божий святий, а цей храм – ви» (1 Кор. 3: 16-17) – нагадує апостол Павло усім нам. Ці слова, сказані у контексті науки про Христа як основу, і про нашу особисту працю, як будівничих, слід сприймати як дороговказ для нашого духовного життя. Бо коли ми увірували і долучилися до Церкви Христової, народившись від води і Духа – ми отримали міцну основу, але далі від нас особисто залежить, що ми на цій основі будуємо, і якої якості буде наша будівля. Апостол закликає нас пам’ятати, що покликання наше – будувати самих себе як храм для Духа Святого, а не перетворюватися на капище для поклоніння власному «я». Маємо розбудовувати себе, як місце, гідне Божественної присутності, а не перетворюватися на зосередження гріховних нечистот.

Те, що кожен з нас є храмом Духа Святого, означає, що ми не є господарями чи повновладними розпорядниками власного життя, але є ніби будівничі, які будують Дім Божий за накресленим планом, є ніби служителями, які в ньому підносять молитви.

Хіба не заслуговує осудження, за словом апостола, той, хто руйнує чи занечищує храм? А ми щодня, коли чинимо гріхи, руйнуємо та занечищуємо себе. Хіба не святотатством і богохульством було обернення храмів Божих на мирські установи розваг, господарські будівлі чи взагалі на руїну, що відбувалося буквально недавно, в роки державного безбожництва? Але чи ми своє життя, духовне і тілесне, не перетворюємо на те саме, коли забуваємо, що воно має будуватися саме як храм Божий, а не як розважальний заклад, чи комора для тимчасових багатств?

Тож, дорогі брати і сестри, звернімо увагу на слова апостола Павла, пам’ятаймо, що Христос Господь зробив все, необхідне для того, щоби кожен міг збудувати дім спасіння – Він поклав основу, Він послав талановитих архітекторів – пастирів та духовних наставників, які скеровують нашу працю, Він без плати і без обмежень надає усі матеріали і для будівництва, і для оздоблення. Але від кожного з нас особисто залежить, чи вірно ми будуємо, чи вживаємо добрі матеріали для будівлі, чи належно використовуємо дароване нам. Тож, знаючи все це – маємо трудитися наполегливо, зі старанністю, слідуючи спасительним настановам Церкви Христової, а не потягам гордовитої самовпевненості.

І якщо би хто засумнівався у здатності гідно довершити будівлю, чи будуючи, став робити не те, що належить, відхилившись від доброго задуму – нехай не впадає у відчай. Адже кожному, хто хоче прийти до Христа, отримати настанову і підтримку від Нього – Він неодмінно простягне руку, що спасає, як зробив Він це, врятувавши апостола Петра від потоплення у бурхливих водах, про що сьогодні ми чули з читання Євангелія.

Амінь!

За матеріалами Прес-служби

Київської Митрополії Української Православної Церкви

(Православної Церкви України)

Scroll to top